Гра S.T.A.L.K.E.R. є одним з найвпізнаваніших культурних продуктів України. Франшиза є суперпопулярною на теренах Східної Європи. Нині ж нею захоплюються по всьому світу. І, як це часто буває, не дуже розбираються, що криється за українським сталкерським феноменом.
Весною 2025 року я обійняв посаду координатора «Архіву Гарма Відара» – некомерційної ініціативи зі збереження творчої спадщини київського письменника Сергія Іванова. Окрім фантастичних творів він також відомий тим, що в 2002 році написав літературний сценарій для першої гри у франшизі S.T.A.L.K.E.R.
Під час вивчення біографії автора я з подивом дізнався про його попередні роботи 1990-х років, серед яких значиться ще один STALKER. Теж з аномаліями, теж з Зоною, теж з мутантами. Але на відміну від добре відомого проекту він вийшов в 1994 році – і не в Україні, а в США.
Історія виявилась дуже дивною та незвичайною. Але разом з тим повністю невідомою широкому загалу. Публікую результат своїх пошуків у вигляді цієї статті. Думаю, вона змусить декого вкотре замислитись про непрості питання розвитку новітньої української культури.
Авторське право
Розробка оригінального S.T.A.L.K.E.R. – сама по собі окрема історична дисципліна. Над грою працювали з 2002 по 2007 роки, безліч разів міняючи зовнішній вигляд та окремі елементи. Проте стрижнева концепція залишалась незмінною. Зона, радіація, аномалії, артефакти та сталкери.
Прийнято вважати, що розробники GSC Game World надихались творчістю письменників Аркадія та Бориса Стругацьких, їхньою повістю «Пікнік на узбіччі». Ну як «надихались» – насправді мова йшла про вільну адаптацію книги у вигляді комп’ютерної гри. Дуже вільну, оскільки у Стругацьких події розгортались в Канаді та були радше філософсько-психологічним трилером з фактором інопланетян. Українці ж зробили більш пряму історію про Чорнобиль та людську жорстокість з автоматами.
Як би там не було, офіційно розробники ніколи не визнавали звʼязок з твором Стругацьких. В титрах гри жодним чином не згадано про письменників. Навіть сама назва бренду – S.T.A.L.K.E.R. – була написана саме з крапками через проблеми авторського права, тобто намагання обійти копірайт. Принаймні, така версія дуже розповсюджена. З цього факту і почалось моє дослідження.
Ще в нульових, аргумент про копірайт мені здавався дивним та притягнутим за вуха. В грі сталкери титруються сталкерами без всіляких маніпуляцій. Повість називається «Пікнік на узбіччі» – цього словосполучення в грі немає взагалі. Щоправда, екранізація твору Стругацьких – фільм режисера Андрія Тарковського – дійсно має назву «СТАЛКЕР». Але сам по собі він є лише фільмом за мотивами сценарію «Машина часу», написаного Стругацькими за мотивами власної книги.
Само слово «сталкер» також на початок нульових не було чимось особливим. Достатньо згадати комікс «Stalker», виданий американським видавництвом DC comics, чи «Stalkers» від Marvel Comics. Обидві серії виходили в 1990-х роках, не були ніяк повʼязані зі Стругацькими та не парились про авторське право. Бо термін вже значився неологізмом та був просто ще одним словом зі звичайної мови – нічого особливого.
Тому не дуже зрозуміло, як додавання точок могло вберегти українських творців гри від юридичних проблем. За бажанням їх можна було б звинуватити в прямому плагіаті ідей книжкової повісті, але Борис Стругацький (єдиний з братів-письменників, хто дожив до виходу гри) цього ніколи не робив. Про кіно Тарковського й говорити не варто. Хто дивився цей фільм, точно розуміє, наскільки він навіть за задумом далекий і від Чорнобиля, і від артефактів, та й від «Пікніка на узбіччі» загалом.
Появу бренду S.T.A.L.K.E.R. з крапками можна пояснити по-іншому. Або розробники так хотіли персоналізувати назву свого продукту, або на ринку вже існувала інша компʼютерна гра з тією ж самою концепцією та тією ж самою назвою. І саме через неї могли б бути юридичні проблеми, аж ніяк не через совєтських письменників чи режисера.
І як би це фантастично не звучало, така гра дійсно існувала.
Міська легенда
Наявність гри STALKER до S.T.A.L.K.E.R. свого часу не була секретом. Навіть більше – вона згадувалась на офіційному сайті розробників. В цьому легко впевнитись, якщо за допомогою веб-архіву відкрити сторінки від грудня 2003 року. Конкретно матеріал, присвячений «Гарм Відару» – це псевдонім вже згаданого мною письменника Сергія Іванова, який тоді й працював над сценарієм проекту.
Серед своїх біографічних даних Іванов наводить наступну інформацію:
Працював у Київському інституті кібернетики з 1977 по 1992 рік, у відділі В.М. Глушкова. Намагався займатися синтезом цифрових автоматів. З 1992 року перейшов у сферу виробництва комп’ютерних ігор та інших мультимедійних застосунків (1992 рік — це не помилка, хоча в ті часи в Україні більшість і не підозрювала, що така галузь, як виробництво комп’ютерних ігор, взагалі може існувати).
Одна з перших ігор, у створенні якої брав участь, була… СТАЛКЕР (1991 р.). На жаль, той «старий» Сталкер не зберігся, але уявлення про ігри того часу можна отримати за грою Шторм (1991 р.) — звісно, вона не зрівняється з «новим» Сталкером… Відважні командос борються з різними бандами міжнародних терористів.
© Гарм Відар (Сергій Іванов)
Тоді Інтернетом користувалось значно менше людей, і озвучені факти пройшли майже непоміченими. Тим паче, згадані подробиці – міфічна гра, яка була цікавою, але «не збереглась» – змушували розцінити історію скоріше як цікаву міську легенду, а не історичний факт.
Сергій Іванов припинив працювати над S.T.A.L.K.E.R. влітку 2004 року, і його постать залишилась невідомою навіть більшості фанатів. Згадали про письменника лише 10 років потому. В 2014 році його розшукали ентузіасти, аби розпитати про внесок в гру. Серед іншого прозвучало й питання про згаданий STALKER девʼяностих.
Сталкер до GSC був. І навіть продавався в штатах, тільки ці красені (а це був 1991 рік) переназвали гру на кшталт: хоробрий гномик бореться з арахноїдними чудовиськами (ось така у нас тоді була зона). Але в кінці була золота куля, яка виконувала бажання… Від того Сталкера, на жаль, не залишилося і слідів.
Правда збереглися трохи пізніші ігри в яких я брав участь, але вони до Сталкера не мають стосунку:
Nut Cracker 1.0, Time Jumper 1.0, Smart CyberFly 1.0
© Гарм Відар (Сергій Іванов)
Іронічно, але пройде ще десять років, перш ніж його слова знайдуть фактичне підтвердження. На жаль, Сергій Іванов так і не дізнався, що його «перший STALKER» не був втрачений. Сценарист помер в 2020 році від коронавірусу.
Моїм пошукам допомогли єдині тверді факти, згадані «Гарм Відаром» – дати та назви проектів. Щоправда, одразу виникли додаткові питання. Якщо Іванов «перейшов у сферу виробництва компʼютерних ігор в 1992 році», то яким чином міг розробляти Сталкер в 1991-ому? Звичайно, дві та декілька робіт одночасно ніхто не відміняв, але мені здалось це сумнівним.
Я припустив, що автор просто трохи наплутав. Дату звільнення з університету він знав точно – документально підтверджену. Про роботу над іграми скоріше говорив як про «ранні девʼяності». Тим паче, Іванов так само згадував в 2014-ому і про свій період в S.T.A.L.K.E.R. на початку нульових – «дати точно не памʼятаю, приблизно тоді».
Наведені ігри його авторства – Nut Cracker, Time Jumper, Smart CyberFly – виходили під брендом «Xdyne, Inc». Компанія й досі існує, і всі її контакти – американські. Сама історія використання України як джерела – коли ти замовляєш продукт за копійки у місцевих розробників, а потім розповсюджуєш в більш розвинених країнах за великі кошти – не нова. Та ж доля спіткала й ці ігри.
Іванов згадував «Шторм» – аркаду про боротьбу командос з міжнародними терористами. Назва дуже розповсюджена. В 2004 році віднайти цю гру було важко, в 2014-ому – неможливо. Але часи змінюються, ми живемо в епоху моди на ретро, і ентузіасти постійно відцифровують та публікують в мережі все більше речей з минулого.
Гра Шторм – STORM – дійсно існує. Випущена вона в 1995 році для операційної системи DOS. Команда підкачаних бойовиків в різних частинах світу неполіткоректно відстрілює всіх тих, хто проти демократії. Розробник – компанія MM Software Production. Її доля невідома, і згідно з вцілілих реєстрів вона існувала в американські юрисдикції.
STORM (1995) знайти було важко – настільки, що копію мені надав стрімер з Південної Кореї, який спеціалізується на ретро-проектах. Гра в деталях відповідає опису Сергія Іванова, але звичайно цього недостатньо, аби стверджувати, що мова йде про один й той самий продукт – як мінімум через рік випуску. В мене були непрямі докази чи радше навіть здогадки. До тих пір, поки не відкрив інші ігри, випущені під брендом MM Software Production.
Така гра відома лише одна – її назва «Stalker: Path of Fire» («Сталкер: Шлях Вогню»).
Той самий Сталкер
На відміну від STORM (1995) про STALKER (1994) в мережі значно більше інформації. Передусім на локальних форумах про забуті аркади 1980-1990-х років. Знайти можна навіть фото CD-диску цього «американського Сталкера». Його оформлення, якщо знати про сутність гри, сприймається дуже дивно.
В «Stalker: Path of Fire» можна пограти в мережі, і незважаючи на його архаїчність важко повірити, що він створений в 1994 році. Це не просто гра зі словом Сталкер в назві – перед нами твір за мотивами «Пікніка на узбіччі» Стругацьких, який навіть ближче до прямої адаптації.
Є Зона – небезпечне аномальне місце, куди здатні ходити лише відчайдушні шибайголови сталкери. В глибині Зони знаходиться таємнича Золота куля, що за легендами здатна виконувати бажання. Але окрім цього є й інші елементи, яких в творчості Стругацьких знайти неможливо, проте які добре відомі поцінувачам сучасного S.T.A.L.K.E.R.
Наприклад, Зона «Stalker: Path of Fire» виникла внаслідок аварії на атомній електростанції. Вся її територія забруднена радіацією – всюди розставлені вказівники з характерним знаком. Всередині периметру живуть агресивні мутанти-монстри, безперестанно атакуючи головного героя.
Разом з тим ігровий процес й справді не дуже відрізняється від STORM (1995), а стилістика арту видає одних й тих самих художників. При чому головний герой – Сталкер з великої літери – намальований доволі екзотично. Червона бандана, схожа на бабусину хустину, та карликовість персонажа роблять події на екрані дещо сюрреалістичними. Краще, аніж сам Іванов – «хоробрий гномик бореться з арахноїдними чудовиськами» – це описати важко.
Гравця гордо зустрічає заставка STALKER з поміткою ТМ (trademark), чим зазначається про офіційну реєстрацію бренду як торгівельної марки на території США. Невідомо, чи справді це було зроблено з боку MM Software Production. Мені здається, тут було більше намагань представити проект більш значущим.
В самих титрах гри зазначається, STALKER – це трилогія. Була випущена перша частина «Path of Fire» («Шлях Вогню»), друга та третя – «Fight for Gold Sphere» («Боротьба за Золоту Кулю») та «Way Home» («Дорога Додому») відповідно – залишились лише в планах. В усякому випадку мені не вдалось знайти підтвердження реального існування цих ігор. Хоча вони були анонсовані, а видавець навіть приймав передзамовлення.
Можна лише здогадуватись, чому вони не були створені. Суто геймплейно грати в Сталкера девʼяностих доволі важко, а його концепція виглядає крутою сьогодні, але навряд чи вона була дуже цікавою тоді. Все ж таки Стругацьких в США знав мало хто – в титрах вони, доречі, не вказані. Загальний же сталкерський феномен важко уявити без Чорнобиля. Гра від MM Software Production була звичайною, а в дечому навіть технологічно поганою – навіть для 1994 року.
Кількість співпадінь занадто велика – це той самий Сталкер з Золотою кулею, про який згадував Сергій Іванов. Остаточне підтвердження я отримав від його сина Антона, який впізнав характерний арт гри та незручне керування – батько показував йому свій STALKER в 1990-х роках.
Залишається плутанина з датами. Я вже зазначав, що Сергій Іванов іноді їх згадував лише приблизно. Не здається таким вже неможливим варіант, що свою частину роботи над проектом він завершив в період між 1992 та 1994 роками, а гра вийшла тоді, коли вийшла.
Досі невідомо, ким були MM Software Production насправді. Вірогідніше всього весь STALKER (1994) створювався українцями в Україні. Син Іванова згадував, що створення ігор оплачували іноземці, але видавали їх виключно закордоном. Звичайний бізнес – дешева розробка, великі продажі.
Ноосфера ідей
Чи знали GSC Game World про існування STALKER (1994), коли розпочали розробку власного S.T.A.L.K.E.R.? Я впевнений – так, знали. Більше того – вони навіть не приховували цього. І не бачили нічого дивного у використанні чужих проектів для натхнення при роботі над своїм.
Сергій Іванов прийшов на проект в 2002 році. Існують різні версії того, хто саме з колективу розробників запропонував робити гру на основі твору Стругацьких. Ми маємо документи того часу, зокрема літературний сценарій S.T.A.L.K.E.R. авторства письменника. Сценарій носить заголовок «Діти Зони», і сам по собі є цікавим твором.
Колись я зроблю його детальний аналіз. Поки варто зазначити – пролог сценарію фактично є твором «Болото», написаним Івановим в 1996 році, і всередині тексту дуже багато відсилок на Стругацьких, причому не лише на «Пікнік на узбіччі».
Сторінка «Гарм Відар» на офіційному сайті не була приватним профайлом – її створювали за згодою керівництва компанії, і жодних питань до згадок старого Сталкера з боку Іванова ні у кого не було.
Неможливо уявити, що Іванов не ділився з колективом досвідом минулого – дуже вже обидві гри схожі. Як мінімум тими елементами, яких не було у Стругацьких – радіацією, катастрофою на атомній електростанції, агресивними мутантами – проте які присутні і в STALKER від MM Software Production, і в S.T.A.L.K.E.R. від GSC Game World. Більш того – наявність такого «аналогу», офіційно випущеного в США, легко би пояснила появу точок в назві нового бренду.
Чи робить все озвучене франшизу S.T.A.L.K.E.R. плагіатом чи звичайним паразитуванням на чужих ідеях? Ні в якому разі! Український проект став концентрацією різних ідей від різних людей за різний період. Про Зону робили проекти раніше – і робили пізніше. Проте успіху досягли саме GSC Game World.
Український Сталкер працює не тому, що там є дещо окреме – мотиви зі Стругацьких, Чорнобиль, аномалії або артефакти. Він працює тому, що там є всі ці елементи, і вони органічно один одного доповнюють. Талановите поєднання різних задумів створило самобутній всесвіт, який захоплює увагу поколінь. Україні є що запропонувати світу в культурному сенсі, і це «щось» може бути суперпопулярним.
Публікація історії розробки STALKER (1994) є лише актом історичної справедливості – ми повертаємо свій спадок. Навіть такий, про існування якого забули чи взагалі не знали.
